Змістовий зміст

В очікуванні дива Зима на Закарпатті надто щедра на свята й обряди. Здавна улюбленими були дні від Різдва до Йордана. Однак у ті дні святкували й до прийняття християнства. Тоді в піснях-колядках пращури славили Дажбога, слов’янського бога сонця. Згадуючи його, вітали господарів, складали похвалу й поздоровлення і членам родини, і всьому дому. Церква адаптувала ті "поганські" колядки, замінивши "рождество сонця" на Різдво Сина Божого — Христа.

Тільки-но відсвяткували Миколая, а вже на порозі Святвечір і Різдво. Господарі рубали дрова й на три дні запасали корм для худоби, щоб під час свят не братися до роботи. Господині прибирали в хатах, прали, варили, пекли керечун — святковий хліб — і готували 9-12 страв до Святої вечері. Подекуди з хат долинали пісні та вигуки "Христос ся рождає!" — то дітвора розучувала колядки й вітання. Вдень допомагали батькам, а вечорами збиралися на так звані проби, де вчили тексти колядницьких вистав. Старші хлопці гуртувалися у ватаги "вифлеємників" або "бетлегемів". Майстрували вертепи, церковці, "звізди", шили та прикрашали традиційні костюми для перебраницького колядування. У Святвечір, коли починало сутеніти, родини накривали столи й виконували низку давніх обрядових дійств: щоб ґаздівство велося і трималося вороху, щоб хліб щедро вродив, щоб кури неслися, а всяка нечиста сила — відьми та босоркані — не мала доступу до хати. Коли на небі спалахувала перша зірка, усі ставали до молитви, а тоді сідали за накритий стіл. Ставили ноги, аби ті не боліли впродовж року, на залізний ланцюг, яким обвивали ніжки стола. Їли повільно, куштуючи кожну страву.

По вечері діти й молодь збиралися колядувати, тоді як господарі залишалися вдома, очікуючи на колядників. Невдовзі під вікнами чи дверима чулося:

— Чи веселити, пане-ґаздо, на сесь Святий вечір?

— Весели, весели! — відгукувався з хати господар.

І дитячими голосами дзвінко зринала колядка:

Дивная новина: Нині Діва Сина Породила в Вифлеємі Марія єдина…